Контрольна робота Степан Васильович Руданський Коротке життя Степана Васильовича Руданського нагадує драму, що пройшла десь за кулісами історії, ніким, здавалося б, не помічена, ніде не занотована. Доля його була типовою для певного кола різночинної інтелігенції Росії середини XIX ст. Народився Руданський 6 січня 1834 року в селі Хомутинці на Вінниччині в бідній родині священика. В побуті своєму багатодітна сім'я Руданських нічим особливим не відрізнялась від односельчан, хоч батько поета у взаєминах з селянами тримався соціальної «дистанції», дбаючи, за старосвітським звичаєм, про духовну кар'єру свого молодшого сина. З 1841 по 1849 рік Степан вчиться в Шаргородській бурсі, потім вступає до Кам'янець-Подільської духовної семінарії. З «Нарисів бурси» М. Помяловського і «Люборацьких» А. Свидницького, як і із свідчень самого Руданського, можна скласти собі повне уявлення про ту задушливу атмосферу, в якій формувалась семінарська молодь 40—50-х років. Саме тому, очевидно, з кола цієї молоді вийшло найбільше безбожників і нігілістів-бунтарів. Час був тривожний. Країни Західної Європи стрясала революція 1848 року, в Росії й на Україні спалахували кріпацькі заколоти. Ще жила в народі пам'ять про героя Поділля — Кармелюка. Поза увагою молоді не могла пройти розправа царату над кириломефодіївцями (1847) та петрашевцями (1849). Доля Т. Шевченка й М. Петрашевського хвилювала всю передову Росію. Посилення опозиційних настроїв в суспільстві викликала й ганебна Кримська війна, що лягла важким тягарем насамперед на широкі верстви закріпаченого народу. У 1855 році, коли Руданський по закінченні семінарії зібрався їхати до Петербурга продовжувати навчання в духовній академії, нова хвиля антикріпосницьких бунтів прокотилася по Україні, розпочавшись у Київській губернії так званою Київською козаччиною. Надії хомутинецького попа на влаштування високої кар'єри свого сина не здійснилися. Приїхавши до Петербурга, Руданський, всупереч батьковій волі, подає заяву не до духовної, а до медико-хірургічної академії, що досягла на ту пору свого особливого розквіту. Тут працювали відомий хірург і прогресивний діяч М. Пирогов, такі славетні вчені, як І. Сєченов, С. Боткін і М. Зінін. Медико-хірургічна академія була притягуючим центром для різночинної молоді Росії. Тут шукали товариського оточення такі люди, як Т. Шевченко, М. Чернишевський, М. Нєкрасов, М. Добролюбов, Д. Писарєв, поети «Искры». М. Чернишевський -навіть героїв свого роману «Що робити?» — Лопухова і Кірсанова — рекомендував читачеві як вихованців Петербурзької медико-хірургічної академії. Вважалося за честь бути студентом цього закладу. Яка ж сила примусила м'якого вдачею юнака піти на цілковитий розрив з деспотичним батьком, який одразу позбавив його матеріальної підтримки? Молодий Руданський обирає найпопулярніший серед демократично настроєної різночинної молоді фах лікаря, який, з одного боку, виводив його з середовища дикого попівства, що було опорою самодержавства, задовольняв загальний тоді інтерес до природничих наук, з другого — відкривав можливість живого, практичного зв'язку з народом (лікарська практика, етнографічна робота, поетична творчість). Характерно, що на петербурзький період життя Руданського саме і припадає розквіт його поетичної творчості, на якій дуже позначилося загальне громадське піднесення, викликане революційною ситуацією в Росії 1859—1861 років. Але була ще одна причина, яка поглиблювала і загострювала всі останні. Батько дуже не хотів, щоб його син був українським літератором. «Если захочешь написать письмо, то пиши или почтительно, не по-малороссийскому, или лучше ничего не пиши!» — так передавав поет зміст батькового напучування в листі до брата Григорія від 5 липня 1859 року і додавав зовсім недвозначно: «Батько, може, не любить своєї мови через те, що нею говорять у нас мужики,— а нібито в московщині не говорять мужики по-московськи? Да і чим ми лучче від мужика? Всі ми рівні і у бога, і у натури». Ось чому молодий Руданський пішов проти волі бать...